Історія краю

Виноградівщина – це неповторний і дивовижний край , який уподобав сам Бог і щедро обдарував невичерпними багатствами: могутніми віковічними лісами, цілющими джерелами, родючими землями. Та основним багатством району є люди – красиві, щирі, доброзичливі, працьовиті. Вони ревно оберігають і несуть у віки звичаї, обряди і традиції своїх пращурів, невтомною працею і талантом примножують їхні надбання.
Виноградівський район згадується дуже давно - ще в кінці XI на початку XII ст. під різними назвами. Коли і хто заснував район, ще не відомо. Але вже в 1262 році у латинських документах згадується багато населених пунктів району, таких як: Виноградове, Сасово, Чорний Ардів (зараз Чорнотисів), Гудя, Чепа, Бобове, Шаланки та інші. У кінці XIII століття утворився Угочанський комітат (до кінця першої світової війни область ділилася на 4 адміністративні одиниці або комітати, одним з яких був і наш теперішній район).

Основне багатство краю - земля, виноградники, сади, ліси - знаходились в руках багатіїв, на яких працювали селяни. Щоб берегти себе від народного гніву, вони будують собі замки-фортеці. Так феодалом Беке Боршо у 1307 році був збудований кам'яний замок “Канків” у підніжжі Чорної Гори, а в 1315 р. фортеця “Нялаб” у Королеві. Руїни їх збереглися на сьогодні. Пізніше, на початку XIV ст., ці обидва замки-фортеці стали власністю найбільших магнатів району - роду Перені (до 1944 року).
На початку XVI ст. селяни втратили повністю свої куці права і стали кріпаками. Це і привело до великої селянської війни в травні 1514 року в Угорщині під проводом

Дєрдя Дожі (Юрій Повстання було жорстоко придушено, а селяни - повністю закріпачені. В 1558 на розлив ці австрійські війська розрушили замок “Канків”, а у 1672 році був зруйнований і Королівський замок “Нялаб”.
          Найактивнішу участь краяни взяли у визвольній війні 1703-1711 рр. проти Габсбурської монархії під керівництвом Ференца Ракоці II.
          Неодноразово терпіло населення краю і від набігів іноземних ворогів. В 1242 році від монголо-татар Батия, в 1717 році його спустошили кримські татари, обкрадали його австрійці, поляки, трансильвани, румуни, угорці та інші іноземці.
          З великою радістю зустріло населення району буржуазну революцію в Угорщині 1848-1849 рр. під проводом Кошута Лойоша і Петефі Шандора.
          Під час фашистської окупації на території району діяла підпільна розвідувальна група “Закарпатці”.

          24-25 жовтня 1944 року місто і район був визволений військами Червоної Армії, 4-го Українського фронту генерала Петрова.
          Виноградівський район розташований у південній частині Закарпатської області. . На півдні району проходить кордон України з Румунією, а на південному заході - з Угорщиною.   Абсолютна висота району від 105 до 660 м над рівнем моря.
          Завдяки тому, що Карпатські гори добре захищають район від холодних північних повітряних мас, клімат тут помірно континентальний: відносно жарке літо і м'яка малосніжна зима.
          Внаслідок цього з давніх-давен тут склалися надзвичайно сприятливі умови для розвитку сільського господарства і тваринництва. Тут вирощують такі теплолюбні культури як абрикоси, виноград, персики, тютюн.
          Лісів мало. Вони займають всього трохи більше 14% площі району. Основні породи дерев: дуб, бук, граб, береза, ясень, флора і фауна. Ростуть рідкісні рослини. Є тварини і плазуни, які занесені до Червоної книги України або зустрічаються дуже рідко. Це ковила найкрасивіша, клен білоцвітний, шафран Гейфеля, липа срібляста, айва кущова, півники німецькі і угорські, лісовий кіт, полоз лісовий, чорна лелека. З метою збереження цього багатства і краси у районі створено два флористичні заповідники - Чорна Гора площею 772 га і Юлівецька Гора - 176 га. В лісах є багато цінних дикоростучих плодів: кизил, шипшина, чорноплідна горобина, червона калина тощо.

          Виноградівщина дуже багата на археологічні пам'ятки різних епох: кам'яної, мідної, бронзової і ранньозалізної. Найдавніша стоянка первісних людей на Україні відкрита археологами в селищі Королево в 1974 році під керівництвом В.Гладиліна. Ця стоянка (палеоліту) стародавнього кам'яного віку 500-12 тис.років до нашої ери.
          Цікавою для дослідників є Малокопанське городище 1 століття до н.е., розташоване на правому березі Тиси біля села Мала Копаня.
          Не менш відома і досліджена велика територія на Затисянщині, в басейні річки Ботар в ІІ-ІV ст. н.е., яка займає територію від села Нове Клинове до сіл Черна і Хижа, - Дяківський металургійний район. Тут виявлено десятки робочих майданчиків із залишками виробництва заліза.

          Є на території району немала кількість і пам'ятників архітектури. До них слід віднести в першу чергу руїни замків XII ст. Над містом Виноградів на виступі Чорної Гори стоїть замок “Канків”, який має чотирикутну форму. Це один з найстаріших замків Закарпаття, що стоїть на місці давнього слов'янського городища початку Х століття. Багато легенд пов'язано з замком “Нялаб”, що біля селища Королево, де бурхлива Тиса спускається з гір на широкі простори Дунайської рівнини.
          Цінним пам'ятником храмового будівництва є Вознесенський собор у місті Виноградів, споруджений у ХІII-ХІV ст. в романо-готичному стилі.
          В стилі бароко є в місті костьол ордена францисканців з келіями XV ст. Оригінальним пам'ятником дерев'яної архітектури є Введенська церква і дзвіниця в селі Новоселиця, яка збудована без єдиного металічного цвяха. Кам'яна Михайлівська церква 1620 р. у селі Великі Ком'яти, Палац барона Перені у місті (борочний стиль XVII ст.).

          Славен наш край і на видатних людей. Серед них почесне місце займає культурний і політичний діяч, дипломат при дворі Петра I Іван Зейкан (1670-1739 рр.) Народився у селі Карачин. Про Зейкана високої думки були російські письменники Ф.Прокопович, А.Кантамір, О.Сумароков, які хвалили його за “благочестие и умение”.
          Іван Фогорашій-Бережанин (1786-1834 рр.) народився в селі Великі Ком'яти, історик, лінгвіст, церковний діяч. Його книги “Краткая история о Карпато-Росах”, “Вообще о различии словянских наречий” - це перший опис закарпатських діалектів. В 1831 р. написав для молоді української національності “Молитвенник”. Іван Фогорашій-Бережанин був патріотом свого рідного краю.
          Андрій Попович (1809-1901 рр.) 45 років з 1856 до своєї смерті був священником у селі Велика Копаня. Церковний письменник видав 2-ох томну “Велику Біблію” і “Великий Церковний Сборник”, куди увійшли всі богослужіння - утрені, вечірні, літургії на всі недільні й святкові дні. Кращої богословської книги поки що ніким не створено.
          В нашому місті деякий час жили і працювали Імре Ревес (1859-1945 рр.) - видатний угорський художник-реаліст. Його всесвітньо відомі картини “Петефі серед народу”, “Вимагаємо хліба”, “Дезертир”, “Старики” та інші. Похований у нашому місті. Йому встановлена надгробна плита з барельєфом. Його ім'я носить школа №4 І-ІІІ ст.
          Бейла Барток (1881-1945 рр.) - видатний угорський композитор. Зібрав і обробив більше 80 закарпатських українських пісень, в тому числі таку як “Горе чоловіка”. Па будинку, де він жив, встановлено меморіальну дошку з баральєфом. Музична школа-семирічка і вулиця носять його ім'я.
          Юлій Васильович Боршош-Кум'ятський (1905-1978 рр.). Народився у селі Великі Ком'яти. Великий український письменник, твори якого переведено на багато мов народів світу. Найбільш відомі його збірки: “Країна див”, “Христос в Карпатах”, “На високій полонині”, “Грай, трембіто” і багато інших.
          Михайло Дмитрович Попович (1908-1956 рр.). Народився в селі Великі Ком'яти. Письменник, публіцист. Найбільш відома його книга “Думы о Верховине”.